Зустрічаємося в Івано-Франківську, неподалік залізничного вокзалу. Організаційні моменти, отримання прокатного спорядження – і ось ми в дорозі до села Мислівка, яке заховалося серед гірських хребтів Західних Горган. Переїзд не займе багато часу? і відразу по прибуттю на місце старту нас очікує інструктаж, налаштування рюкзаків та обід.

Відпрацьовуючи отримані калорії, розпочинаємо підйом в напрямку нашої першої цілі – захованої в лісах полонини Мшана. Спочатку лісовою дорогою, а потім стежиною, що веде серед казкового Карпатського лісу, неспішно набираємо висоту. Часто перший день найважчий: навантаження незвичні, рюкзаки ще повні продуктів, а тимлідер, захоплений розповіддю про природу Карпат, непомітно нарощує темп :)

Але ось просвіт між дерев і ми виходимо на полонину Мшана – місце нашої першої ночівлі. Вона невелика і майже повністю вкрита малиною, яку в сезон ми обов’язково скуштуємо. Звідси відкриваються гарні краєвиди на нашу завтрашню ціль – г. Яйко Ілемське. Перша ватра та вечеря в поході, знайомство учасників та глибокий сон під Карпатським небом...

Пройдемо близько 8 км, наберемо 500 м висоти

Прокидаємось, снідаємо, милуємось природою та потрохи збираємо табір. Сьогодні нас чекає маршрут не з багатьма кілометрами і перепадами висот, але з складними і таємничими стежками. Спочатку ми повинні піднятися на вершину Яйко Ілемське, висотою 1679 метрів. Здолавши більшу частину підйому, вже на хребті, зупинимось на відпочинок в чудовому місці – високогірній полонині Довге поле. Відновивши сили та втамувавши спрагу кришталевою джерельною водою, вирушаємо далі.

І ось ми на вершині! Якщо дозволить погода, то можна затриматися тут подовше, вбираючи очима красу гірських просторів та ловлячи у легені вільний карпатський вітер... Нетривалий спуск, і ми переходимо з головної стежки на старовинний, позабутий райшток, який місцями можна і не розгледіти. Зовсім мало туристів були тут, адже цей шлях для справжніх поціновувачів диких Карпат, і сьогодні ви навряд чи когось зустрінете.

Мальовничі краєвиди, недоторкані високогірні полонини, казковий неходжений ліс... Долаючи кілометр за кілометром, виходимо на полонину Солотвинка – перехрестя стежок та напрямків. Встановлюємо намети, заготовляємо дрова для ватри – ще один справжній похідний вечір! Втомлене сонце посилає нам останні промені, а ми ділимось враженнями сьогоднішнього дня під цілющий чай який подарувала сама природа...

Пройдемо близько 13 км, наберемо 860 м та скинемо 660 м висоти

Чергові готують сніданок, потріскує ватра, і в ранковому повітрі змішуються запахи лісу, диму та кави. З наметів, вкритих кришталевим бісером роси, поступово народжуються туристи. Ранкові збори, які потрохи вже стають звичними, закінчуються, і ми знову стаємо на свій шлях. Попереду найвища точка нашого походу – гора Молода висотою 1724м. Але підйом на третій день вже не так лякає. І в нагороду нам відкриються з вершини бурхливі хвилі гірського моря, нічим необмежений погляд та звільнена свідомість торкнуться самого горизонту, якого так не вистачає в тісних містах...

Тривалий спуск з чудовими видами, обід поблизу гірського джерела – і ми непомітно наближаємося до місця нашої ночівлі біля підніжжя гори Яйко Перегінське. Тут розташований гірський притулок, який ще кільканадцять років тому був лісничівкою – хатинкою місцевих лісників. На шляху до нього проходимо нещодавно відновлену “Браму Шептицького”. В далекому 1934 році з ініціативи митрополита Андрея Шептицького, польських та українських науковців було створено резерват «Яйце», де охоронялася сосна кедрова. При вході була побудована брама з кедрової деревини, а резерват отримав назву ім. Андрея Шептицького. На даний час ми можемо спостерігати вже друге відновлення цієї історичної конструкції, яке відбулося в 2023 році. Облаштовуємо табір, заготовляємо дрова і якщо буде бажання, то радіально можна піднятися на ще одну вершину – Яйко Перегінське.

В останній вечір проводимо трохи більше часу біля багаття, щоб насолодитися атмосферою походу, адже завтра не потрібно надто рано прокидатися...

Пройдемо близько 12 км, наберемо 550 м та скинемо 575 м висоти.

Ранкове сонце пробивається крізь смереки, табір прокидається, і все частіше лунають голоси та сміх... Шлях сьогодні буде тільки вниз. З одного боку можна порадіти закінченню фізичних навантажень, певних некомфортних умов походу, а з іншої – потрохи підкрадається ледь відчутний смуток...

Лісовими стежками, лісовозними дорогами виходимо до першої «цивілізації» – будівель лісництва Мшана. Трансфер вже чекає нас, водій вантажить наплічники та розпитує за похід. Приємна втома, дорога у Франківськ, урочисте та смачне завершення походу, яке вже давно стало традицією...

Пройдемо близько 7 км та скинемо 580 м висоти