Балканське коло: з Албанії в Чорногорію

Зустрічаємось в Тирані – столиці Албанії.
На початку 2000-х Тирана виглядала сірою й виснаженою, але за лічені роки перетворилася на строкатий, живий мегаполіс. Сьогодні це місто контрастів і кольорів: фасади, розмальовані у всі відтінки веселки, сучасні променади, парки й мурали, що розповідають історію нового часу.
Ми зазирнемо на площу Скандербега, заглянемо до розписаної мечеті Етхем-Бей, спустимося в ядерний бункер Енвера Ходжі, прогуляємося богемним районом Блоку та спробуємо національні страви в традиційному ресторані.
Тирана сьогодні – це живий символ нової Албанії: яскрава, смілива й непередбачувана.

Після раннього сніданку вирушаємо автобусом на північ Албанії – у серце диких Проклятих гір, де починається наш веломаршрут.
Серед скель і соснових лісів, на березі бірюзової річки Чермени, ховається гірське село Тамара – місце, де час зупинився. Старі кам’яні мости, альпійські долини й безкраї панорами змушують зупинятися через кожні сто метрів, щоб просто вдихнути свіже повітря й зробити фото.
До обіду долаємо перший перевал і перетинаємо кордон із Чорногорією. Попереду – мальовничий спуск до льодовикового Плавського озера, в якому відблискують величні гори. Короткий відпочинок біля води – і рухаємось далі.
Невелика зупинка біля монастиря Брезоєвіца, одного з найстаріших у країні. Серед кам’яних стін збереглися фрески XV ст., а місцеві ченці пригощають запашним медом.
Надвечір прибуваємо до гірського містечка Андрієвіца, де нас чекає вечеря, тиша й зоряне небо над вершинами.
Назва Прокляті гори звучить драматично — і недарма. Найпопулярніша легенда каже, що гори отримали цю назву через свою дикість, неприступність і небезпеку. Стародавні пастухи казали, що навіть диявол не наважився б тут жити. Суворий клімат, стрімкі урвища, важкодоступні перевали – усе це здавалося людям “проклятим місцем”, куди краще не ходити.
У середньовіччі ці гори розділяли народи – албанців, чорногорців, косоварів. Через часті збройні сутички та важкі переходи їх почали називати “проклятими”, бо перетнути ці гори означало випробувати долю.
Сьогодні “Прокляті гори” – це не про прокляття, а радше про священну дикість природи. Вони формують частину Балканських Альп – з найвищими піками понад 2500 м, глибокими каньйонами, льодовиковими озерами та стежками, що ведуть до найвіддаленіших сіл Балкан.

Зранку підіймаємось на перевал Трєшнєвік (1573 м), іноді так і хочеться вимовити всім, хто не на електровелосипедах, що назва дана недарма. Але всі “страждання” компенсуються тим, що ми їхатимемо дорогою, яку називають однією з найкрасивіших у Чорногорії. Хвойні ліси, гірські пасовиська, зелені долини, асфальт чудової якості, трафік мінімальний – цей маршрут створений для велосипедистів.
Прибудемо до мініатюрної “альпійської” Чорногорії – курорту Колашин. Нас чекає спа-готель: басейни, сауни. масаж або просто відпочинок на терасі з видом на гори.
Для тих, кому мало, можна зробити радіальний виїзд до курорту “Колашин 1450”, піднятися на підйомнику, насолодитися панорамою долини Морача та випити каву з видом на нескінченні хребти.

З долини річки Морава переїжджаємо в долину Тари – найглибшого каньйону Європи (до 1300 м). На шляху зупинимось в монастирі Добриловіна. Цей монастир, заснований у XVII ст., пережив війни, пожежі й повені, але зберіг дивовижну силу – і сьогодні він здається “островом миру” серед дикої природи. Кам’яна церква, старовинні фрески, запах воску та гірського повітря створюють відчуття, що час тут зупинився.
Далі дорога веде до однієї з найвідоміших пам’яток Чорногорії – мосту Джурджевича через річку Тара. Це інженерне диво збудоване в 1940-х роках: п’ять арок, 365 метрів завдовжки, і безодня під ногами – глибина каньйону сягає понад 170 метрів! Звідси відкриваються фантастичні краєвиди на річку Тару, яку називають “Сльозою Європи” за її кришталеву чистоту. Ми тут затримаємось: пообідаємо, прогуляємось мостом, зробимо фото, а сміливці випробують адреналін на зиплайні, що пролітає прямо над каньйоном.
Після емоційної паузи на мосту на нас чекає дорога до Жабляка – найвисокогірнішого міста Балкан, розташованого на 1450 м над рівнем моря. Дорога пролягає серед хвойних лісів і луків, а повітря з кожним кілометром стає холоднішим, свіжішим й гірським. Саме тут починається Національний парк Дурмітор – царство озер, водоспадів і панорам, що нагадують кадри з фільмів.

Залишаємось у Жебляку, щоб більше насолодитися нацпарком Дурмітор, що входить до світової спадщини ЮНЕСКО. Гірський масив утворений вапняковими скелями, які віками підточувала вода, вітер і льодовики. В результаті народився дивовижний рельєф із гребенями, природними амфітеатрами та плато.
Проїдемось “кільцем Дурмітора” – найкрасивішою панорамною дорогою парку. Нас чекають нескінченні альпійські вау-панорами, найвищий перевал Чорногорії, льодовикове Чорне озеро, пасторальні гірські селища зі “slow life” в чистому вигляді.
Назва “Durmitor” ймовірно походить від латинського dormitorium — “місце для сну” або “гора, що спить”. І будьте впевнені: спатися після сьогоднішнього дня буде неймовірно солодко.

Після сніданку вирушаємо до каньйону Невідіо, де річка Комарніца зникає між вапняковими стінами. Помилуємося ущелиною, пофотографуємо водоспад, охолодимось в “скельному” природному холодильнику.
Через тунелі спустимось до Крупачкого озера. Тут – обід у ресторанчику: рибна юшка, гриль, домашній сир. Релакс для ніг і душі: хто хоче – занурюється в озеро, хто хоче – просто лежить на траві, дивлячись на хмари.
Після обіду дорога приведе нас до узбережжя, і перший погляд на Которську затоку завжди затамовує подих. Сині фіорди, черепичні дахи старовинних міст, аромати лаванди й моря – ось вона, Бока Которська, найпоетичніша частина Чорногорії.
Поселення в готель, вечеря на набережній, віддзеркалення вогнів у воді – ідеальне завершення цього мандрівного дня.

Залишаємось в Которі. Охочі зможуть влаштувати “тюленів день” на пляжі, всі інші вирушаємо на “slow ride” навколо бухти.
Вітер пахне сіллю і лавандою, дзвін церковних дзвонів міксується з криками чайок, а дорога в’ється просто вздовж води – між старими палацами мореплавців і пальмами на набережних.
Ми проїжджатимемо затишні барокові містечка Пераст і Прчань, побачимо легендарний острів Богородиці на Рифі, зупиняємось на каву в Тиваті, де блищать яхти в марині Porto Montenegro.
А найкраща частина дня – це момент, коли можна зануритися у воду або взяти каяк чи SUP-дошку, щоб побачити бухту з іншої перспективи.
Ввечері прогуляємось Котором. Об’єкт ЮНЕСКО з венеційськими мурами, Собором св. Трифона але при цьому неймовірно миле містечко, що гарантоване полюбиться всім “кошатникам”.

Ми залишаємо за спиною синю Которську бухту й вирушаємо дорогою, яку називають “сходами в небо” – старим серпантином Котор–Негуші. На кожному повороті – кадр, який хочеться зупинити: море, що віддзеркалює небо, черепичні дахи Котора, зелені хребти Дінарських Альп.
Національний парк Ловчен зустрічає нас священною горою чорногорців. Єзерський верх (1657 м), де стоїть мавзолей Петра II Негоша – правителя, поета та філософа, якого чорногорці вважають духовним батьком нації. До мавзолею веде 461 сходинка, а зверху відкривається, мабуть, найвідоміша панорама країни – усе Чорногір’я, як на долоні. До речі країна отримала свою назву теж завдяки Ловчену. З моря схили гори здавались темними через густі хвойні ліси, які вкривали вершини – і саме тому венеціанці, які плавали Адріатичним узбережжям, назвали цей край Monte Negro.
Спустимось в Цетінє – стару королівську столицю. колиску чорногорської культури та духовності. Після обіду відвідаємо Цетінський монастир – головну святиню країни, де зберігаються православні реліквії: частинка Хреста Господнього та рука святого Іоанна Хрестителя.
Фініш – у Вірпазарі: затишний готель, вечеря з рибою з озера, келих білого вина й відчуття гармонії від прожитого дня.

Вранці над Скадарським озером стоїть легкий серпанок, і дзвін човнів розноситься над водою. Після сповненого умиротворенням сніданку вирушимо вздовж цього найбільшого озера Балкан.
Як Скадар об’єднує Чорногорію з Албанією, так і наш заключний велодень з’єднує ці дві країни в кільце. Після обіду переїдемо кордон і зупинимось в албанському Шкодері.
Цим одним з найстаріших міст Балкан володіли Рим, Візантія, Венеціанська республіка, Османська імперія. Це місто толерантності, де всі релігії уживалися поруч. Оглянемо фортецю іллірійців Розафа, прогуляємось історичний центром, сповненим венеціанських та неокласичних вілл, заглянемо в Собор св. Стефана та Свинцеву мечеть. Влаштуємо гала-вечерю в традиційному ресторані.

Вранці автобус відвезе всіх бажаючих в аеропорт Тирани. Хто хоче затриматись для відпочинку на узбережжі, ми порадимо індивідуальну програму.