Хорватія: тепле море, старі міста, водоспади Крка

Рекомендуємо приїхати в Хорватію на день раніше, щоб зняти втому від дороги та налаштуватися на відпочинок. Проведіть цей додатковий день в Трогирі, одному з найкрасивіших містечок Далмації, що знаходиться всього в 5 км від аеропорту. Тут є все заради чого варто їхати в Хорватію: чисті пляжі з прозорою водою для відновлення тіла, історичний центр зі списків ЮНЕСКО для прогулянок та затишні ресторанчики зі найсвіжішими морепродуктами для насолоди. Ось так має починатися гедоністичний велотур.

Сьогодні підтягуються ті, хто не зміг прилетіти раніше. Після обіду – трансфер в Скрадін, столицю нацпарку Крка. Річка створює неймовірний каскад водоспадів та озер, між якими ми будемо неспішно прогулюватися по дерев’яних настилах. Крку називають “малими Плітвицькими озерами”.
Ввечері – спільна вечеря в конобі. Так називаються місцеві ресторани з національною кухнею. Особливо приємно відвідувати невеличкі сімейні коноби, де вас скоріше всього буде обслуговувати сам хазяїн або його син, а після вечері запропонують комплімент від закладу – домашній десерт або грапу власного виробництва.

Після сніданку їдемо досліджувати Крка. Почнемо з невеликого перевалу. Вид, що відкривається звідси, нагороджує за витрачені зусилля. Річка вириваючись з каньйону, заливає широку долину й утворює озеро. На гладкому оці озера як зіниця застиг острівець Вісовак. Теракотові дахи францисканського монастиря відбиваються в темно-синіх водах озера. До монастиря можна дістатися паромом. Вся екскурсія займає близько години.
Після нас чекає переїзд до найцікавішого місця нацпарку – водоспаду Скрадінський бук. Категорично рекомендуємо пройти піший маршрут, що веде від нижнього каскаду до незліченних озер, водоспадиків та струмків верхніх каскадів. Приємна прогулянка займає час-півтора.
Ввечері – сімейна вечеря в конобі. Хорватія спонукає до трапез в дружній компанії. Найцікавіші блюда можна замовити тільки на 2 і більше людини. Наприклад, відома “пека”. М’ясо баранчика чи восьминога (по-хорватськи “хоботніца”) з овочами та секретними травами довго томиться в печі в спеціальному глиняному посуді. Ніжність та смакота цієї страви зводять з розуму.

Переїжджаємо в Шибеник. Згадайте все, що ви чули про колорит середземноморських містечок, і знайдіть це тут! Вузькі вулички, провулки, сходинки, дворики, арки – неба практично не видно, але стіни та мостові відполіровані до блиску, сліплять далматинським білим черепашником. З сувенірних магазинчиків прилітає запах лаванди, а з ресторанів – запах домашньої їжі. На широкій набережній з пальмами виблискують яхти. Гуляючи по вуличках Шибенику невільно згадуєш Італію. І це не дивно. Далмація кілька століть була у складі Венеціанської республіки, що сильно вплинуло на архітектурний вид приморських міст.
До речі, назва міста ніяк не пов’язана з українським словом “шибеник” – на шибениці, негідник. Це найчастіше питання від туристів. Друге питання – хто всі ці люди на фасаді Собору Святого Якова? 74 зображення людських голів в натуральний розмір створюють цілу колекцію типажів та емоційних станів. Донатори собору чи друзі архітектора, кого зобразив архитектор достеменно невідомо.
З цього моменту подальший маршрут нерозривно пов’язаний з морем. Солений морський бриз та пряний запах південних сосен стануть нашими супутниками. Ночуємо у Примоштені. Стара частина міста розташована на острівці, що примостився біля самого берега та з’єднаний з ним лише вузькою смужкою суші – звідси назва.

Хочете розповімо, як правильно розпочати день у Примоштені, та й у будь-якому іншому прибережному містечку Далмації? Вийдіть на просторий гальковий пляж з видом на старе місто, пориньте в прозорі води Адріатики, і з’їжте вже нарешті цієї свіжої випічки, запах якої дражнив вас останню годину.
Наш маршрут іде в гори, щоб увечері знову повернутися до моря вже у Трогирі. Це зовсім інша Хорватія. На дорогах практично немає трафіку, на узбіччях, як у музеї, стоять автомобілі якихось доісторичних років випуску. А якщо згорнути на одну з бічних доріжок, потрапляєш до лабіринту кам’яних стін між нескінченними оливковими садами. У мініатюрних гірських селах усе складено із каменю: і вулиці, і будинки, і дахи. На камінні гріються ящірки, боязко косячись на кішок, які не втрачають можливості за ними поганятися. Здається, що у селі жодної живої душі. Але це не так. Проходячи повз один із будинків, бачиш раптом у трохи відчинені ворота стару в чорній хустці, що нерухомо сидить на грубо збитому табуреті посеред двору. Скільки вона так сидить, незрозуміло…
Знайомство з провінційною Хорватією було б неповним без спілкування з місцевими жителями. Один із найтепліших спогадів подорожі – відвідування сім’ї, яка займається вирощуванням оливок. Господарі дуже гостинні та привітно пригощають своєю продукцією: власне оливками, місцевими закусками та домашніми смачними наливками. Тут же можна придбати один із найкращих хорватських сувенірів – пляшечку оливкової олії.

Легкий день, приємний. Між Трогиром і Сплітом розкинулося містечко Каштела, яке отримало свою назву завдяки 13 венеціанським фортецям, побудованим у XV-XVI століттях для захисту від турків. Будемо реалістами – збереглося їх набагато менше. Натомість 16 км берегової лінії Каштели – це безперервне чергування міської набережної з пляжами. Так ми й будемо рухатися у бік Спліту: то валятися на пляжах, то пити капучино в кав’яреньках на набережній.
Спліт – друге за величиною місто Хорватії. Воно відоме передусім палацом римського імператора Діоклетіана (III ст. н.е.). Ця непересічна людина зробила кар’єру від сина вільновідпущеника до імператора, успішно правила 30 років, а потім добровільно відмовилася від влади та поїхала насолоджуватися життям сюди в Далмацію. Незабаром після його відходу прибули гінці з проханням повернутися і припинити боротьбу, що розгорілася за владу. Відповідь Діоклетіана увійшла в історію: “Якби ви бачили, яка капуста у мене вродила, ви не стали б кликати мене назад!” Палац напрочуд непогано зберігся і, звичайно, внесений до списків ЮНЕСКО. На трьох гектарах території гармонійно уживаються сфінкси зі Стародавнього Єгипту, римські палаци, середньовічні храми та сувенірні крамниці. Як і у випадку з Трогиром, ми пропонуємо в Спліті професійну екскурсію від місцевого гіда.

Те, що ми зупинилися в найбільшому місті Далмації, не означає, що ранковий пляж скасовується! Зазвичай ми селимося біля гори Мар’ян, на якій розташований парк із найбезлюднішими пляжами Спліту. Після купання можна зайти до пекарні за свіжим буреком. Це такий вид випічки із листкового тіста з начинкою із м’яса, сиру чи яблук.
Ситі та задоволені ми знову поїдемо в гори. Довжина підйому компенсується м’якістю нахилу, а після перевалу на нас чекає дивовижний вид на каньйон річки Цетіна. У місці її впадання в море знаходиться Оміш, одне з найзатишніших містечок Далмації. Тутешні ресторанчики запам’ятовуються приємною атмосферою, незрівнянною кухнею та витонченою подачею.

Залишаємось в Оміші, адже це містечко спонукає до неспішного відпочинку.
Беремо велосипеди та відпрацюємо вчорашні калорії, заїхавши до фортеці Стариград (остання частина шляху – пішки крутою стежкою). Зверху відкривається дивовижний вид на каньйон Цетіни, червоні дахи Оміша і синє море до горизонту. Якщо настрою на подвиги з ранку немає, обмежтеся фортецею Мірабела, яка знаходиться прямо в місті. Розташування цієї фортеці надає додаткові акустичні переваги. Під час облоги крики та постріли захисників багаторазово відбивались від скель і змушували нападників сильно переоцінити чисельність гарнізону та відступити. Обидві фортеці належали піратам, які безроздільно панували над тутешньою акваторією. Навіть венеціанці змушені були з ними домовлятися, чим сучасні жителі Оміша дуже пишаються.
В другій половині дня спустимось по каньйону річки Цетіна на висоті 150 м. Це буде найвражаючий зіплайн у вашому житті, сповнений не тільки адреналіну, а й неймовірної краси навкруги.
За бажанням схід сонця зможемо зустріти на яхті або в ресторані на набережній.

Замовлений бус завезе нас в аеропорт Спліту. Охочі зможуть затриматися в Оміші, Спліті або ми підкажемо індивідуальний план, чим ще зайнятися в Хорватії після туру.